15 жовтня 1978 року в Криму була ухвалена постанова про виселення кримських татар. Постанова Ради Міністрів СРСР №700 «Про додаткові заходи щодо посилення паспортного режиму в Кримській області» узаконила адміністративні виселення з помешкань і вигнання непрописаних сімей з півострова. Про те, як відбувалася чергова хвиля виселення корінного народу з півострова та про мету вказаної постанови – QIRIM.News поспілкувалося з істориком Мартіном-Олександром Кислим.

Після 1967 року кримські татари намагалися повернутися до Криму з депортації різними способами. Але радянська влада – як центральна у москві, так і місцева у Криму – всіляко чинила спротив цьому поверненню, розповідає історик Мартін-Олександр Кислий.

За його словами, найголовнішим запобіжником, який влада використовувала, щоб не допустити повернення кримських татар до Криму, був так званий інститут прописки, тобто реєстрації. Таким чином немісцеві, хто не мав кримської прописки, не мали можливості ані придбати житло, ані влаштуватися на роботу.

«Для радянської влади кримські татари були, звісно, «не місцевими» в Криму. Але попри це, люди все одно їхали. За оцінками, десь 10 тисяч кримських татар змогли повернутися – правдами-неправдами, але отримати прописку в Криму, влаштуватися на роботу. Тобто, це повернення повільно, але відбувалося. З 1978 року ситуація змінилася докорінно. І це повернення фактично повністю припинилося аж до 1987 року», – розповідає Мартін-Олександр Кислий.

Він пояснює: фактично всі ці методи, які використовувалися радянською владою, так званою постановою №700 від 15 жовтня 1978 року були легітимізовані. І розповідає, як місцева комуністична влада у Криму чинила спротив поверненню кримських татар.

«Зазвичай посеред ночі в житло, яке кримські татари купили в когось з місцевих за готівку, навідувалась міліція, якісь дружинники. Так само, як і у 1944 році, вибивали двері, а всю родину, включно з дітьми, закидали в кузов вантажівки і вивозили кудись подалі від Криму – в Краснодарський край або на Херсонщину. Хто мав гроші, могли повернутися ще раз, придбати житло і спробувати закріпитися. Хто грошей не мав, осідали десь у Генічеську, Новоолексіївці, де й утворилися кримськотатарські поселення», – зазначає історик.

За його словами, це була стратегія радянської влади. Хоча й дієва, але вона не могла повністю зупинити процес повернення, бо люди продовжували їхати в Крим. Тому у 1978 році влада зрозуміла, що треба діяти рішучіше і запровадила нововведення.

«По-перше, продавати житло кримським татарам – це був «кримінальний злочин». По-друге, від 1978 року, якщо кримськотатарська родина була вивезена вночі вантажівкою, то двері будинку не просто забивали дошками, будинок повністю зносили бульдозером. Тобто, якщо та родина й прагнула повернутися, їй вже було нікуди повертатися», – наголошує Мартін-Олександр Кислий.

Тобто, фактично ця постанова зробила заходи ще жорстокішими. Настільки жорстокими, що повернення кримських татар на півострів повністю зупинялося.

«Це 1979-1980 роки, але КДБ тоді звітувало, що «ми нарешті побороли, кримські татари більше не повертаються до Криму», – зауважує дослідник.

Також він нагадав про самоспалення кримського татарина Муси Мамута у 1978 році на знак протесту проти утисків з боку радянської влади. Він став символом незламності.

«Фактично радянська влада використала самоспалення Муси Мамута для того, щоб ця постанова з'явилася. Бо кримські татари були оголошені «екстремістами», які спалюють себе, чинять якісь там «неймовірно погані речі». І тому всі заходи треба зробити жорстокішими», – розповідає історик.

Мартін-Олександр Кислий зазначає, що не було жодних офіційних звітів про дії радянської влади щодо виселення з Криму кримських татар. Тому неможливо підрахувати, скільки родин постраждало після радянської постанови від 15 жовтня 1978 року.

Водночас на запитання, чи спостерігає він паралелі між діями радянської влади щодо кримських татар і діями сучасних російських окупантів, історик відповів:

«Певною мірою так. Це ще один із способів позбавлення батьківщини, на які окупаційна влада є вигадливою», – резюмував Мартін-Олександр Кислий.

Ілюстративне фото: Facebook/Олександр Клименко