Сьогодні, 6 травня, виповнюється 46 років громадянській журналістці та правозахисниці Ірині Данилович.

Данилович народилася 1979 року в Білорусі, у селі Козяни Вітебської області. У 1983 році з родиною переїхала до Криму.

До цього родина приїжджала на відпочинок до Ірининої тітки, батькової сестри. В Криму їм подобалося море, повітря, рівень життя.

Іра з дитинства вирізнялася любов’ю до правди: «Головним гріхом у її очах був обман. Вона не любила, коли її обманюють.

Ми розуміли, що їй краще говорити правду, навіть якщо вона важка і погана», — згадував її батько в інтерв’ю ЗМІ.

Данилович здавала вступні іспити до медичної академії в Дніпрі, але не пройшла за конкурсом. Вступила у Кримський виш на екологічний факультет, на бюджет.

Згодом розпочала навчання в медичному коледжі, а екологічний закінчувала вже заочно.

Ірина працювала медсестрою, а після початку окупації Криму як громадянська журналістка почала висвітлювати сфабриковані політично мотивовані судові процеси.

Під час пандемії COVID-19 працювала з темами корупції в медичній сфері. А точніше, з проблемами непрозорого використання коштів на подолання захворювання.

Затримання та судовий процес: політична розправа

29 квітня 2022 року Ірина Данилович була викрадена російськими силовиками на автобусній зупинці в Коктебелі, поблизу Феодосії.

У її будинку в селі Владиславівка провели обшук, вилучивши телефон і ноутбук. Її звинуватили у «незаконному зберіганні вибухових речовин» за статтею 222.1 Кримінального кодексу рф.

Данилович повідомила, що під час затримання зазнавала тортур і психологічного тиску, а «вибухівку» їй підкинули силовики.

У липні 2022 року вона заявила про побиття конвоєм ФСБ під час етапування до «Київського райсуду» в Сімферополі, а один з конвоїрів погрожував підкинути «кілограм наркотиків».

«Судовий процес» над Данилович був закритим і супроводжувався численними порушеннями. Наприклад, суд відмовив у допиті 15 свідків захисту та вивченні речових доказів, залишивши лише свідчення оперативників ФСБ і залучених ними понятих.

У грудні 2022 року так званий «Феодосійський міський суд» засудив кримчанку до семи років позбавлення волі та штрафу в 50 тисяч рублів.

У червні 2023 року «Верховний суд Криму» скоротив вирок на один місяць, залишивши 6 років і 11 місяців ув’язнення. У травні 2024 року касаційний суд у росії залишив вирок без змін, ігноруючи скарги на порушення права на захист.

Нелюдські умови етапування

Після засудження Ірину Данилович етапували з СІЗО окупованого Сімферополя до жіночої виправної колонії №7 у місті зеленокумськ ставропольського краю росії.

Етапування відбувалося в нелюдських умовах: її перевозили в переповнених автозаках («стаканах»), що призводило до фізичного виснаження.

У колонії, за даними Кримськотатарського Ресурсного Центру, панує жахлива антисанітарія: лише п’ять кранів з водою на 200–400 осіб, відсутність мила в їдальні та неналежні умови утримання.

Такі умови ще більше погіршили стан здоров’я Ірини, яка й без того страждає від серйозних проблем.

Трагедія родини

1 серпня 2024 року від онкологічного захворювання помер батько Ірини, Броніслав Данилович, якому було 78 років.

Він активно виступав у медіа, розповідаючи про стан здоров’я Ірини та нелюдські умови її утримання. Смерть батька стала важким ударом для Ірини. Вона не змогла попрощатися з батьком, адже прощання відбулося в селі Владиславівка Кіровського району окупованого Криму.

Критична ситуація без належної допомоги

Ще в СІЗО Сімферополя політбранка почала скаржитися на гострий біль у вухах через прогресуючий отит, який не лікували. У 2023 році вона повністю втратила слух на ліве вухо, а гучні звуки викликають у неї сильний біль, запаморочення та шум у вухах.

У листопаді 2023 року стало відомо, що вона перенесла мікроінсульт, а в серпні 2024 року почала страждати від нападів задухи через неналежне лікування.

У колонії зеленокумська медична допомога залишається недоступною. У серпні 2023 року медикиня Лідія Морозова цинічно заявила Ірині, що біль у вухах «мине, коли вона остаточно оглухне».

У 2024 році адміністрація колонії самовільно скасувала призначений препарат для лікування вуха, а отримання ліків ускладнене через бюрократію та етапування Ірини Данилович до лікарні в ставрополі (за 300 км від колонії).

Як розповіла QIRIM.News мати політбранки, Ірина страждє також від головного болю та неможливості заснути.

Крім того, за її словами, у колонії, де перебуває Ірина, гучно вмикають російську музику.

Жінка зверталася до начальника колонії з проханням зробити тихіше. Спершу її прохання задовольнили, але згодом все повторилося.

«Не може відпочивати, ніхто не звертає уваги на її прохання», - зазначила мати політув'язненої.

Справа Ірини Данилович є одним з найтрагічніших свідчень репресій, які росія застосовує в окупованому Криму проти активістів громадянського суспільства.

Її історія відображає не лише порушення прав окремої особи, а й систематичну політику, спрямовану на залякування та придушення інакодумців. Незважаючи на жорстокий тиск і нелюдські умови ув’язнення, Ірина Данилович залишається яскравим символом стійкості та незламного духу українського Криму.

Ця стаття/матеріал стала можливою за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини.