Перший переїзд: потяг Шепетівка – Сімферополь

Юлія Крестʼянникова переїхала до Криму у 2011 році після вступу на медичний факультету Кримського державного медичного університету імені С.І. Георгієвського. Народилась та проживала тоді майбутня студентка в Шепетівці Хмельницької області і до цього майже не бувала на півострові. Вступ саме до цього університету був пов’язаний з гарантованим бюджетним місцем та відсутністю фінансової можливості оплачувати контракт.

«Я сама з міста Шепетівка Хмельницької області. Вступна кампанія 2011 року… не дуже мені з нею пощастило. Я отримала бали з одного предмету, з якими не погоджувалася і довго чекала на апеляцію. І через це минув час, а за це літо дуже важко було добратися кудись без своєї машини, практично нереально на цих поїздах… І я переглядала всі університети, рейтинги. І вийшло так, що в Криму я одразу проходила на бюджет».

Юлія вперше познайомилася з кримськими татарами та їхньою культурою. Це викликало у неї здивування й певний острах. Одне з перших знайомств відбулося у гуртожитку, де над ліжком однієї з студенток висіла шабля.

«Мене поселили в гуртожиток, у кімнату, де проживали дівчата, одна з яких була кримською татаркою. І в неї над спальним місцем висіла шабля. Пам’ятаю, як я тоді злякалася і того ж дня попросила переселити мене в інший гуртожиток».

Зараз Юлія сміється з цього випадку, зазначаючи, що тоді асоціювала кримських татар з монголо-татарським ігом з підручників історії, не розуміючи, що це абсолютно різні народи.

Фото: Юлія в Криму. З особистого архіву героїні

Крим у 2014: страх і підтримка

Під час окупації Криму у лютому 2014 року Юлія залишилася на півострові, коли більшість студентів повернулася додому. Вона опинилась сама в гуртожитку, де спорожніли кімнати і поверхи, а рідні не могли забрати її разом із іншими.

«Мама дуже переживала через провокації в потязі. Навіть більше, ніж про те, що я залишаюся сама в окупації».

Допомогу Юлії надала її подруга й одногрупниця, кримська татарка. Вона запропонувала Юлії приїхати до родини, щоб пережити перші дні кризи.

«І одна з моїх одногрупниць, вона їхала останньою, просто забігла до мене і сказала, що вони поговорили з батьками, що збирайся, моя родина тебе чекає. Я так ридала від страху, що подрузі стало мене шкода, і вони вирішили мене забрати. Я, здається, за три секунди зібралася».

Поїздка до родини подруги стала для Юлії відчуттям захисту, можливістю пережити хаос і страх, що панував у Сімферополі в ті дні.

Фото: Юлія на весіллі в подруги кримської татарки. З особистого архіву героїні

«Це просто для мене було, я не знаю, такий порятунок, такий жест, який я не забуду до кінця свого життя. В мене з'явилося відчуття безпеки, що я їду до неї, в родину, і що ми це перечекаємо там разом. Вони жили в селі за Сімферополем, ми туди приїхали і я просто пам'ятаю, як ми сиділи всі разом перед телевізором, дивилися українські новини і надіялися, вірили, що все-таки ми переможемо. Це точно допомогло мені морально не зламатись, я досі їм дуже вдячна. Цю доброту я пам'ятатиму до кінця життя».

Після цього короткого періоду Юлія повернулася до навчання, залишившись в окупації, намагаючись адаптуватися до нових умов та пережити стрес.

«Мені наче стерли якийсь шматок пам'яті. Я думаю, що я була така налякана, що в мене стрес просто видалив ці всі мої спогади».

Навчання та зміни системи освіти

Юлія навчалася за напрямком «лікувальна справа». Спочатку навчання проводилося за українською кредитно-модульною системою, коли студенти відповідали щодня та оцінювалися за пройдені теми. Окупація Криму у 2014 році змінила цю систему.

«Підсумкову оцінку ставили за результатами сесії. Інформації було дуже багато. І ти міг ходити, вчитися на трійки, прийти на екзамен, витягнути нормальний білет або списати і отримати п’ятірку. Таким чином з університету випускалися сотні так званих відмінників».

Фото: з особистого архіву героїні

Юлія зазначає, що нова система знизила якість знань, хоча кількість відмінників та червоних дипломів зросла.

«Коли я закінчувала шостий курс, на нашому потоці було всього лише два червоні дипломи. Один мій одногрупник, який чесно мав знання з першого курсу… Другого хлопчика просто підтягнули, а потім випускалися десятки відмінників».

Після завершення шостого курсу Юлія отримала російський диплом, але його визнання в Україні стало проблематичним.

«В університетах казали, що процедура відсутня, що університет не акредитований… Це на практиці не працювало».

Юлія мусила проходити навчання в українських навчальних закладах, щоб підтвердити спеціалізацію, була змушена чекати багато років, перш ніж змогла виїхати з окупованої території.

Переїзд і нове життя

Переїзд Юлії з Криму відбувся лише у 2022 році, після тривалих бюрократичних процедур, планування та фінансової підготовки. Початок повномасштабного вторгнення в Україну застав її на півострові, але першим кроком після виїзду стало спалення російських паспортів. «Позбутися цього паспорта було так класно!», – згадує наша героїня.

Фото: Юлія спалює свій нав'язаний паспорт. З особистого архіву героїні

Незважаючи на те, що Юлія змушена була залишатися в окупації протягом восьми років, вона завжди зберігала проукраїнську позицію. Її історія — свідчення життя в умовах окупації, студентського страху та підтримки, яка допомогла пережити лютий 2014 року.