«Мого чоловіка просто під магазином схопили, побили й змусили підписати контракт. Жодних виплат ми не отримали, бо ми нібито ніхто».

Такими словами в соцмережах описуються реалії життя в окупованому Криму. І такі історії — непоодинокі. Сьогодні півострів охоплений новою хвилею насильницької мобілізації та безкарного свавілля.

Вдень — страх бути схопленим на вулиці. Вночі — повна темрява: в прямому й переносному значенні.

Росія продовжує ігнорувати міжнародне право, примушуючи громадян України на окупованих територіях воювати у її збройних силах.

За даними Офісу Генерального прокурора України, така практика є воєнним злочином згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду.

Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко розповів «Суспільне Крим», що всі особи, які беруть участь у бойових діях проти України, вважаються комбатантами та несуть відповідальність за свої дії.

Він нагадав, що мобілізація та служба цивільних з окупованих територій в російській армії є порушенням IV Женевської конвенції (про захист цивільного населення під час війни).

Онисія Синюк, правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA, розповіла українським ЗМІ, що з посиленням «мобілізаційних заходів» у Криму дедалі складнішим стає уникнення «призову».

Раніше це можна було зробити «законним шляхом», наприклад, за станом здоров’я. Зараз же подібні методи майже не працюють.

«Потрібно намагатися уникнути вручення «повістки», відповідно, не проживати за своїм місцем реєстрації чи місцем реєстрації батьків. Не варто відповідати на дзвінки з незнайомих номерів, з’являтися до військкоматів, наприклад, для оновлення інформації.

Потрібно уникати місць, де часто роздають повістки. Якщо все ж є серйозні захворювання, медичні протипоказання, то варто заздалегідь підготувати всі документи й звернутися у приватні клініки», — радить правова аналітикиня.

Останні місяці в Криму набуває обертів ще одна тривожна тенденція — повернення російських зеків, які воювали в складі «Шторм Z» та подібних підрозділів.

Контужених, без будь-якої допомоги та соціального супроводу, їх просто «скидають» у кримські села.

Свідки повідомляють про зґвалтування, викрадення дітей, криваві конфлікти.

«Вони продають усе, що можуть, на органи, на дозу», — кажуть місцеві мешканці.

На цьому тлі — повна тиша з боку офіційної москви. Навпаки, Крим і далі подають як «регіон-партнер», а будь-які спроби говорити про проблеми — придушують.

Тим часом навіть вдови мобілізованих стикаються з відмовами у виплатах. Вони — теж «непомітні», бо у них «не той статус».

Якщо раніше мобілізація в Криму хоча б мала форму — повістки, виклики у військкомати — то сьогодні це пряме насильство. Полювання на людей уночі, примус до контрактів, приниження й побиття — усе це, на жаль, нова «норма» для кримчан.

Міжнародна спільнота має не лише констатувати факт порушення прав людини, а й діяти.

Бо Крим — це не просто територія. Це — люди, які щодня живуть у страху й безправ’ї.

Їм потрібна увага, підтримка і правда, яку не заглушити пропагандою.