Сьогодні, 16 жовтня, виповнюється 118 років з дня народження українського дисидента, правозахисника та захисника прав кримських татар Петра Григоренка.

Петро Григоренко народився у 1907 році в селянській родині у селі Борисівці поблизу Бердянська на Запоріжжі.

Його дитинство припало на роки Першої світової та громадянської війн. У той період, через активну комуністичну пропаганду, Григоренко захопився більшовицькими ідеями.

Він працював на різних роботах, закінчив робітничий факультет і вступив до Харківського технологічного інституту на інженерно-будівельний факультет.

Надалі його життєвий шлях був тісно пов’язаний з радянською армією. Він закінчив Московську військово-технічну академію, навчався в Академії Генерального штабу.

Після завершення навчання його призначили начальником штабу саперного батальйону в Білорусі, а згодом перевели на Далекий Схід. Там він брав участь у бойових діях проти японських військ на річці Халхін-Гол і отримав поранення.

Він також воював у роки Другої світової війни й знову був поранений. За бойові заслуги отримав звання полковника та нагороджений орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки та іншими відзнаками.

Ще під час військової служби він стикався з несправедливістю радянської системи. Був свідком Голодомору та знищення храмів.

Після війни розпочав викладацьку й наукову діяльність у Військовій академії імені Фрунзе в москві, написав і захистив дисертацію.

Під час розвінчання культу особи Йосипа Сталіна на партконференції Ленінського району в москві, під час обговорення Програми КПРС, Григоренко виступив з критикою політичної системи СРСР.

За це комуністична влада усунула його від викладацької роботи й відправила в Уссурійськ.

Восени 1963 року Григоренко створив підпільну «Спілку боротьби за відродження ленінізму». Учасники організації виготовляли листівки й поширювали їх у москві, Владимирі, Калузі та інших містах. Через це його заарештували у 1964 році.

Радянська влада оголосила Григоренка божевільним і направила на примусове психіатричне лікування. Згодом його позбавили військових звань, пільг і пенсії. Через це чоловік був змушений працювати сторожем і вантажником.

Навесні 1966 року він познайомився з письменником Олексієм Костеріним, який звернув його увагу на проблему депортованих народів, зокрема кримських татар.

Саме тоді Григоренко приєднався до кримськотатарського національного руху. У його квартирі часто зупинявся Мустафа Джемілєв - нині лідер кримськотатарського народу.

У травні 1969 Григоренка заарештовують вдруге. І знову він потрапляє до пастки каральної психіатрії. А тим часом на Заході піднімається ціла хвиля вимог на захист Григоренка.

У 1971 році київський лікар-психіатр Семен Глузман на основі переданих йому медичних матеріалі по Григоренку, довів, що той абсолютно здоровий. У 1974 році Григоренка змушені були випустити.

У 1976 році він стає одним із засновників московської Гельсінської групи. Через кілька місяців у його квартирі в москві проголошується створення Української Гельсінської групи.

Григоренко ніколи не розглядав питання еміграції. Але в 1977 році йому знадобилася операція, яку можна було зробити в США. Коли генерал перебував на лікуванні, його позбавили радянського громадянства і заборонили повертатися.

«Це був найсумніший день у моєму житті. Мене позбавили права померти на Батьківщині», - зізнався згодом Григоренко. Але і в Америці він продовжив займатися правозахисною діяльністю.

Помер Петро Григоренко 21 лютого 1987-го у Нью-Йорку, похований на українському цвинтарі Баундбрук (штат Нью-Джерсі) у США.

У 2018 році лідер кримських татар, народний депутат України Мустафа Джемілєв заявив, що Петро Григоренко більше, ніж будь-хто, зробив для повернення кримських татар на їхню Батьківщину.

За словами Джемілєва, великий українець був людиною виняткової мужності, не йшов на компроміси у принципових питаннях, хоч би якими були репресії влади.

«Можна сказати, що він наближався до образу «ідеальної людини». Це була особа, яка завжди діяла згідно зі своїми переконаннями, дуже щира людина»,— зазначав народний депутат.

Лідер кримськотатарського народу наголошував, що основною зброєю Петра Григоренка була гласність. Він «невпинно» оприлюднював злочини, вчинені проти кримських татар.

«Останніх 20 років життя, починаючи з 1966-1967 років і до смерті, він присвятив насамперед захисту кримських татар.

Якщо ж будувати гіпотетичні припущення, що сказав би або зробив би Петро Григоренко, то зрозуміло одне: відповідно до норм справедливості, він не мовчав би про те, що коїться в окупованому Криму, він розповів би про це всьому світу.

Є, звичайно, й зараз люди, які говорять про це, хоча, на наш погляд, недостатньо. Але саме Петро Григоренко умів мобілізувати на боротьбу за правду сотні тисяч людей.

Він був наділений «магнетизмом мужності», — зауважив Джемілєв.