Конфлікт у Сирії, який триває вже 13 років, став однією з кровоточивих ран Близького Сходу.

Усе почалося у березні 2011 року, коли протести в інших арабських країнах (так звана «арабська весна») зачепили і Сирію.

Сирійці вимагали покласти край правлінню президента Башара Асада, який успадкував владу від свого батька Хафеза. Масові демонстрації в країні Башар Асад придушував силою та з особливою жорстокістю.

Наприклад, у місті Хомс у протестувальників стріляли з танків. Проти неозброєних мітингувальників по всій країні залучали бронетехніку та солдатів.

Як покарання за підтримку людьми опозиції у житлових будинках відключали світло, подачу води, забирали з магазинів продукти харчування. Тисячі людей по всій країні були арештовані, затриманих піддавали нещадним тортурам, вбивали.

Проте це не зупинило хвилю протестів, а незадоволення владою поширилося і всередині сирійської армії, яка традиційно була опорою режиму.

Три різні опозиції

Влітку 2011 року група офіцерів оголосила про створення Вільної сирійської армії з метою повалення Башара Асада. Сирійські міста, де були сильні опозиційні настрої (переважно північ країни), один за одним виходили з-під контролю влади.

Проти армії президента воювали не тільки її колишні офіцери з Вільної сирійської армії. До збройного протистояння долучились курди, які складають від 10 до 15 % населення, а також чисельні мусульманські угруповання.

Серед останніх найвідомішими стали сумнозвісна «Ісламська Держава» («ІДІЛ»), «Фронт ан-Нусра», а згодом угруповання «Хайят Тахрір аш-Шам» («Організація звільнення Шама»).

Втручання рф

Жорстокість президента Асада стосовно мирних демонстрантів викликала засудження майже всього світу вже з перших днів протистояння в Сирії.

Країна опинилася в ізоляції: одна за одною держави світу відкликали свої посольства з Дамаска, а згодом Сирію виключили з Ліги арабських держав.

Проте головні союзники Сирії - росія та Іран - підтримували президента Башара Асада.

Іранська влада відправляла до Сирії свої проксі: різноманітні шиїтські збройні формування, нібито для боротьби з «терористами». Так офіційний Дамаск називає всіх своїх супротивників.

Однак ключову підтримку Асад отримав від рф. Восени 2015 року росія почала бомбардування сил сирійської опозиції зі своїх винищувачів.

Якщо до моменту втручання рф сирійський президент контролював не більше 20% території країни, то завдяки росіянам ця цифра сягнула понад 60%.

Російські бомбардування супроводжувалися знищенням цивільної інфраструктури, релігійних споруд та житлових будинків.

За даними незалежних експертів, від авіаударів з 2015 по 2019 роки загинуло від 6 до 8 тисяч сирійців, включно з жінками та дітьми.

Міжнародна правозахисна організація Amnesty International заявила, що «росія винна в найкривавіших воєнних злочинах останніх десятиліть» (заява пролунала у 2016 році - ред.).

Російські військові використовували заборонену міжнародною конвенцією хімічну зброю, яка вела до масових жертв серед цивільного населення, а також касетні бомби під час так званих «килимових бомбардувань».

Злочини ПВК «Вагнер» вперше стали відомими саме в Сирії, коли найманці відрізали понівечені кувалдою голови сирійців.

Хто підтримує сирійських повстанців?

Зовнішню військову та політичну підтримку противникам Асада надають як західні країни, так і мусульманські.

Вільну сирійську армію, яка складається з колишніх військових армії Асада, підтримують Туреччина та Катар, а віднедавна й такі країни як США, Велика Британія та Франція.

Хоча цих повстанців характеризують як помірковану ісламську опозицію, західні демократії відмовились їх підтримувати.

США намагаються уникати будь-яких зв'язків з ісламістами після перемоги над ІДІЛ у 2017 році.

Натомість країни НАТО надають всебічну допомогу курдським озброєним формуванням, які були їхніми союзниками у боротьбі з «іділівцями».

Курдські бойовики заявляють про сповідування демократичних ідей та позиціонують себе як головних борців з «радикальним ісламізмом» в Сирії.

При цьому, їхня головна організація — «Загони народної самооборони» (YPG) - підтримує курдський сепаратизм в Туреччині, через що визнана Анкарою терористичною. Підтримка YPG є однією з головних проблем у відносинах між Туреччиною та США.

Основну та найпотужнішу ісламську озброєну опозицію «Хайят Тахрір аш-Шам» (ХТШ) також визнали терористичною організацією як західні країни, так і Туреччина.

Однак останнім часом ХТШ публічно засудило будь-який тероризм. Лідери організації заявили про відсутність планів встановити шаріатський режим у Сирії та навіть почали працювати з християнською громадою в контрольованих ними місцях, дозволяючи їм відновлювати свої церкви.

Неофіційно фінансову підтримку «Хайят Тахрір аш-Шам» надає Катар, а Туреччина іноді виступає її ситуативним союзником. ХТШ, наприклад, бореться з курдськими бойовиками, не дозволяючи їм створювати свій вплив на кордоні з Туреччиною.

Організація також дозволяла турецькими військам патрулювати дороги північно-західної Сирії.

29 листопада цього року «Хайят Тахрір аш-Шам» несподівано звільнила від режиму Асада друге за величиною місто у Сирії — Алеппо.

Це був найпотужніший та найвдаліший наступ проти урядових військ за останні роки. Захоплення Алеппо стало сильним ударом не тільки президенту Асаду, але і його основному союзнику - росії.

Тривала боротьба повстанців показала, що справедливий народний спротив не здатна перемогти жодна армія світу, навіть та, яка сьогодні вбиває тисячі людей в Україні.

Війна у Сирії та в Україні має покласти край тиранії Башара Асада й путінської агресії. І дозволити народам цих країн жити у мирі та злагоді.

P.S. Через війну близько 6 млн. сирійців стали біженцями. За даними незалежних джерел, під час війни загинуло понад півмільйона людей.