16 жовтня виповнюється 117 років з дня народження українського дисидента, правозахисника і захисника прав кримських татар Петра Григоренка. Про те, як і чому радянський генерал звернув увагу на проблему депортованих народів, зокрема, кримських татар; яким його запам'ятав лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв та як історики оцінюють внесок Григоренка у повернення кримських татар на батьківщину – у матеріалі QIRIM.News.

Петро Григоренко народився у 1907 році в селі Борисівці поблизу Бердянська на Запоріжжі в селянській родині.

Дитинство його припало на Першу світову та громадянську війни. У цей час, через активне поширення комуністичної пропаганди, Григоренко захопився більшовицькими ідеями. Працював на різних роботах, закінчив робфак, вступив до Харківського технологічного інституту на інженерно-будівельний факультет.

Далі він був нерозривно пов'язаний з радянською армією. Закінчив московську військово-технічну академію, вчився в Академії Генерального штабу. Після закінчення навчання був призначений начальником штабу саперного батальйону у Білорусі. Після цього був переведений на Далекий Схід. Брав участь у бойових діях проти японських військ на річці Халхін-Гол, де отримав поранення.

Брав участь у боях Другої світової, також був поранений. Отримав звання полковника, нагороджений орденами Червоного прапора, орденом Червоної зірки та іншими відзнаками.

Ще під час служби бачив несправедливість радянської системи. Був свідком Голодомору, знищення храмів.

Після війни розпочав викладацьку та наукову кар’єру у Військовій академії імені Фрунзе в москві, написав і захистив дисертацію.

Під час розвінчання культу особи Йосипа Сталіна, на партконференції ленінського району в москві під час обговорення Програми КПРС Григоренко виступив з критикою політичної системи в СРСР. За це комуністична влада усунула його від викладацької роботи й відправила в уссурійськ.

Восени 1963 року Григоренко організував підпільну «Спілку боротьби за відродження ленінізму». Учасники організації виготовляли листівки і поширювали їх у москві, владімірі, калузі та інших містах. За це його у 1964 році заарештували. Радянська влада оголосила його божевільним і відправила на примусове психіатричне лікування. Згодом його позбавили звань, пільг та пенсії. Через це Григоренко змушений був працювати сторожем, вантажником.

Навесні 1966 року він познайомився з письменником Олексієм Костеріним, який звернув його увагу на проблему депортованих народів, зокрема кримських татар. Таким чином, Григоренко долучився до кримськотатарського національного руху. В його квартирі часто зупинявся лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв.

Молодий Мустафа Джемілєв

«Завдяки Григоренку, тема кримських татар вийшла за межі Радянського Союзу. Він спілкувався з кореспондентами, дуже багато писав. З приводу процесу над десятьма нашими заарештованими лідерами, він написав відому статтю під назвою «Хто ж злочинці?». Аналізуючи мотиви ув'язнення наших співвітчизників, він говорив, що злочинці ті, хто їх посадив. Петро Григоренко зробив для кримськотатарського народу більше, ніж будь-хто з самих кримських татар. Кримські татари могли не знати своїх лідерів, але Петра Григоренка вони знали», – згадує Джемілєв.

За спогадами політика, йому вдалося «познайомитися з інтелігенцією, перечитати безліч антирадянської літератури».

Історик Мартін-Олександр Кислий в коментарі QIRIM.News підкреслив унікальність особистості Григоренка, оскільки він в радянській ієрархії досягнув значних висот, однак готовий був від усього відмовитися, аби захистити права людини.

"Петро Григоренко — людина, яка мала певну суспільну вагу і не лише як дисидент, але як особа, яка мала військове звання. Тобто, був певною мірою вписаний в радянську систему. І раптом людина, яка є представником цієї системи, стає на захист поневоленого народу, якому відмовляють в елементарному праві повернення на власну батьківщину" - зазанчив він.

За словами історика, "це мало неймовірно потужне значення для кримських татар — відчувати підтримку людини такого рівня, як Григоренко, але так само в радянському контексті, тобто, як влада на це реагувала".

"Для влади це абсолютно точно було викликом. І це мало значення в міжнародному контексті. Бо ми пам’ятаємо, що Григоренко згодом був змушений виїхати з СРСР. Довгий час він був адвокатом, захисником кримських татар в широкому значенні цього слова. Це дозволило проінформувати широкий загал про існування так званої кримськотатарської проблеми», - зазначив в коментарі Мартін-Олександр Кислий.

Мартін-Олександр Кислий

Історик нагадав, що у 1968 році, через рік після виходу указу від 5 вересня «О гражданах татарской национальности, проживавших в Крыму», Григоренко особисто поїхав на півострів, був присутній поряд з кримськими татарами на площах Сімферополя біля облвиконкому, де вступав у полеміку з місцевими міліціонерами, захищаючи право кримських татар мітингувати, протестувати, вимагати працевлаштування, реєстрації, прописки, «захищаючи право народу на власну батьківщину».

За правозахисну діяльність радянська влада повторно заарештувала Григоренка у 1969 році. Його знову оголосили божевільним. У 1971 році київський лікар-психіатр Семен Глузман, на основі переданих йому матеріалів по Григоренку, довів, що той абсолютно здоровий. У 1974 році Григоренко отримав свободу.

Він активно продовжує правозахисну діяльність. У 1976 році стає одним із засновників московської Гельсінської групи. Через кілька місяців на його квартирі в москві проголошується створення Української Гельсінської групи. У 1977 році йому знадобилася операція, яку могли провести лише у США. Радянська влада випустила Григоренка за кордон. І поки він перебував там, його позбавили радянського громадянства і заборонили повертатися.

Джемілєв розповів історію про те, як під час зустрічі з тодішнім Президентом США Рональдом Рейганом, Григоренко просив врятувати Джемілєва (на той час він перебував в ув'язненні на території СРСР).

«Рейган відреагував. Щоправда, не одразу. Під час зустрічі з Горбачовим Рейган вручив йому список, в якому було 18 імен ув'язнених, в тому числі й моє. Звільнення цих людей стало умовою відносин з США», – згадує Джемілєв.

Помер Петро Григоренко на чужині 21 лютого 1987 року у Нью-Йорку, похований на українському цвинтарі Баундбрук (штат Нью-Джерсі) у США.

У 1999 році стараннями Меджлісу кримськотатарського народу у Сімферополі відкрили пам'ятник Петру Григоренку, який у 2024 році був демонтований російськими окупантами.

Монумент Петру Григоренку у Сімферополі

«Пам’ятник, меморіальні дошки – це практики, які маркують простір, зокрема, простір центральної частини міста. Він з радянських часів визначений владою. Це простір, який влада використовує, аби створювати певну ідеологію, пропаганду. Тому пам’ятник Григоренку окупантами сприймався як виклик, небезпека символічна та ідеологічна. Зрештою, це не єдиний пам’ятник, який зник за останні роки в Сімферополі під приводом реконструкції, переміщення. Місцева окупаційна влада просто зачищає міський публічний простір від того, що їй не подобається», - пояснив Кислий.

На даний час в межах декомунізації та деколонізації чимало вулиць отримали ім’я генерала Петра Григоренка. Зокрема, вулиці, проспекти, провулки Григоренка вже є у Києві, Харкові, Львові, Вінниці, Дніпрі, Дружківці (Донецька область), Кропивницькому, Рівному, Хусті (Закарпатська область), Кривому Розі, Запоріжжі, Херсоні, Коломиї (Івано-Франківська область), Сокалі (Львівської області), Чернігові та інших містах.

Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в межах проекту міжнародної організації Internews Network