У серпні 2025 року світ став свідком значної геополітичної події: лідери Азербайджану та Вірменії, Ільхам Алієв і Нікол Пашинян, підписали мирну угоду в Білому домі США за посередництвом президента Дональда Трампа.

Ця угода, підписана 8 серпня, повинна покласти край багаторічному конфлікту навколо Нагірного Карабаху, який тривав понад 30 років. Згідно з документом, сторони погодилися на взаємне визнання територіальної цілісності, делімітацію кордонів і відкриття транспортних коридорів.

Угода включає створення спеціального транзитного коридору, названого “Маршрутом Трампа для міжнародного миру та процвітання" (Trump Route for International Peace and Prosperity, або TRIPP).

Цей 42-кілометровий шлях через вірменську територію з’єднає основну частину Азербайджану з його ексклавом Нахічевань, забезпечуючи прямий доступ до Туреччини та Центральної Азії.

Ключовим аспектом є те, що коридор буде побудований і керований Сполученими Штатами, з охороною приватними американськими силами. Це не лише відкриває нові торговельні шляхи для нафти, газу та товарів, але й надає США ексклюзивні права на розвиток інфраструктури, що стимулюватиме інвестиції та економічне зростання для обох країн.

Як зазначив Трамп під час церемонії, цей договір "принесе мир і нові можливості, витісняючи старі впливи".

Одним з найважливіших наслідків цієї угоди є витіснення росії з Південного Кавказу. Протягом десятиліть москва використовувала регіон як сферу свого впливу, підтримуючи напругу для збереження контролю.

"Контрольований хаос"

Конфлікт між Азербайджаном і Вірменією сягає корінням у радянські часи — кінець 80-х – початок 90-х років, коли москва залюбки спостерігала за етнічними суперечками між азербайджанцями та вірменами.

Після розпаду СРСР у 1991 році Нагірний Карабах, населений переважно вірменами (приблизно 70%), будучи юридично частиною Азербайджану, став ареною війни.

Росія, позиціонуючи себе третьою стороною, постачала зброю обом країнам, підживлювала конфлікт, аби запобігти інтеграції регіону із Заходом і зберегти залежність від себе.

Ця стратегія "контрольованого хаосу" дозволяла кремлю маніпулювати енергетичними шляхами та геополітикою Кавказу, перетворюючи сусідів на заручників своїх амбіцій.

У 1994 році між Вірменією та Азербайджаном було підписано режим припинення вогню, який завершився перемогою Вірменії у війні. Єреван взяв під свій контроль не тільки Нагірний Карабах, а й навколишні райони. Азербайджан відповідно втратив 20% своєї території. Вірменія стала вірним союзником рф, а Азербайджан — Туреччини.

Послаблення рф

Ситуація змінилася у 2018 році, коли до влади у Вірменії під час масштабних протестів прийшли демократичні сили на чолі з тодішнім журналістом Ніколом Пашиняном. Він усунув проросійську владу, через що став ворогом для москви.

У 2020 році Азербайджан, скориставшись охолодженням відносин між Єреваном та москвою, почав військову операцію. Армія Азербайджану одну за одною звільняла окуповані території.

Під тиском росії Азербайджан разом з Вірменією вимушений був підписати тристоронню угоду, яка передбачала введення російських "миротворців" до Нагірного Карабаху та не дозволила Баку звільнити увесь регіон (приблизно 32% територій лишилася під окупацією).

Проте геополітичні зрушення, спричинені повномасштабним вторгненням рф в Україну в лютому 2022 року, змінили все. Далекий Карабах втрачав своє значення.

Війна виснажувала ресурси москви. Відсутність дієвої реакції "миротворців" спонукала Азербайджан розпочати ще одну військову операцію, результатом якої став остаточний контроль над усім Карабахом.

Через дефіцит військ для війни проти України кремль погодився на пропозицію Баку вивести своїх "миротворців" у 2024 році — раніше запланованого терміну. Це стало символом ослаблення російського впливу: солдати були потрібні для агресії в Україні, а не для демонстрації сили на Кавказі.

Через рік, 8 серпня 2025 року, без російського втручання Азербайджан та Вірменія, не піддаючись реваншистським настроям та спокусам ескалації, знайшли в собі мудрість і дипломатичну зрілість вирішувати суперечки не силою зброї, а через діалог, компроміси та спільні економічні інтереси.

Цей договір не лише закриває рани минулого, але й прокладає шлях до процвітання, де сусіди перетворюються на партнерів: транспортні коридори стануть мостами торгівлі, інвестиції США принесуть стабільність, а взаємна повага до кордонів забезпечить тривалий мир.