Абдулла Абілйович Лятіф-заде – видатний кримськотатарський поет, літературознавець, перекладач, критик і педагог.

Його творчість стала важливою частиною культурної спадщини кримських татар.

Лятіф-заде народився 26 серпня 1890 року у Сімферополі у родині вчителя. Він з дитинства увібрав любов до знань і рідної мови, що й визначило його життєвий шлях.

Абудлла Лятіф-заде не лише писав ліричні твори на соціальну та громадянську тематику, а й брав активну участь у розвитку кримськотатарської мови та літератури, ставши однією з ключових фігур інтелектуального відродження свого народу в першій половині ХХ століття.

Освіта та громадська діяльність

Молодий Абдулла здобув освіту в медресе в Криму, а згодом навчався в Стамбулі, що розширило його світогляд і дало змогу познайомитися з європейськими літературними традиціями.

Після повернення до Криму він працював учителем в Євпаторії та Сімферополі, виховуючи молоде покоління.

У 1917 році його обрали делегатом І Курултаю кримськотатарського народу, що свідчило про визнання його авторитету. В цей час він співпрацював з газетою «Millet», де короткий час виконував обов'язки головного редактора.

Лятіф-заде також відіграв важливу роль у переведенні кримськотатарської мови з арабської графіки на латинську в 1927–1930 роках, будучи відповідальним секретарем комітету нового тюркського алфавіту.

Він брав участь у діалектологічних експедиціях, розробці словників і норм літературної мови, що сприяло стандартизації та популяризації кримськотатарської писемності.

У 1928–1934 роках Лятіф-заде навчався в Академії образотворчого мистецтва в москві та Державній академії мистецтвознавства в ленінграді, після чого викладав західноєвропейську літературу в Кримському педагогічному інституті.

Літературна творчість

Творчість Абдулли Лятіф-заде вирізняється соціальною та громадянською спрямованістю. Його єдина прижиттєва поетична збірка «Yañı saz» («Нова музика»), видана 1928 року в Сімферополі, стала знаковою подією в кримськотатарській літературі.

Назва збірки символізувала прагнення поета оновити літературну традицію, збагативши її сучасними ідеями. У своїх віршах Лятіф-заде звертався до тем боротьби, надії та любові до рідного краю, що знаходило відгук серед читачів.

Лятіф-заде також прославився як перекладач, адаптуючи кримськотатарською мовою твори інших поетів.

Його дружба з українським поетом Павлом Тичиною та академіком Агатангелом Кримським, який високо оцінював творчість Лятіф-заде, підкреслює його зв’язок із ширшою літературною спільнотою.

Павло Тичина Відомий вірш «Дух поета» (1927), у якому Лятіф-заде проголошує незламність творчого духу («Ölmek içün doğmadım men... Ölmem men» – «Не для смерті я народився... Не помру я»), став символом його стійкості та віри в силу слова.

Його внесок у освіту та культуру був значним, але в 1937 році його звільнили з посади за звинуваченнями в «націоналізмі» через використання неросійських запозичень у викладанні, що стало передвісником трагічних подій.

Трагічна доля та спадщина

Життя Абдулли Лятіф-заде обірвалося 17 квітня 1938 року, коли він став жертвою сталінських репресій.

Разом з іншими представниками кримськотатарської інтелігенції, такими як Усеїн Боданінський та Осман Акчокракли, його розстріляли в Сімферополі за сфабрикованими звинуваченнями в «контрреволюційній діяльності».

Цей день став трагічною сторінкою в історії кримських татар, адже того дня було знищено цвіт їхньої культури.

Попри репресії, спадщина Лятіф-заде продовжує жити. Його поезія, переклади та внесок у розвиток кримськотатарської мови залишаються джерелом натхнення для сучасних поколінь.

У своїх творах він закликав до збереження національної ідентичності та духовної свободи, що особливо актуально в умовах нинішньої окупації Криму.

Абдулла Лятіф-заде залишився символом незламності, а його слова про вічний дух поета нагадують про силу мистецтва в боротьбі за правду та справедливість.

Ця стаття/матеріал стала можливою за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини.