Окупація Криму росією у 2014 році стала одним з найважчих ударів по територіальній цілісності України. Захоплення півострова відбулося швидко та практично без збройного опору з боку українських військ.

Чи могла б ситуація скластися інакше, а головне, що могло би завадити окупації українського Криму?

На ці питання напередодні Дня спротиву російській окупації Криму інформаційному агентству QIRIM.News дали відповіді військовий експерт Дмитро Снєгирьов та член Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров.

Готовність до оборони

Дмитро Снєгирьов переконаний, що три основні запобіжники, які дали б можливість уникнути окупації, це - оголошення воєнного стану, мобілізація та наказ українським військовим в Криму відкривати вогонь при спробі захоплення військових частин.

Експерт вважає, що повний параліч військово-політичного командування того часу призвів до трагічних для України подій.

«Військові змушені були фактично спостерігати за перебігом подій.

Вони прекрасно розуміли, що відбувається захоплення військових частин, але не було наказів про вогонь на ураження», — зауважив Снєгирьов, звинувачуючи у цьому тодішнього міністра оборони Ігоря Тенюха.

«Основний момент - це некваліфіковані дії Тенюха. Тенюхом мають займатися відповідні органи. Саме його позиція призвела до тих наслідків, які стали можливими», — наголосив експерт.

За його словами, в Криму була зосереджена достатня кількість українського угруповання для того, аби протидіяти спробі захоплення українських територій.

З цим твердженням погоджується і член Меджлісу кримськотатарського народу, колишній в’язень кремля Ільмі Умеров:

«З 300 військових частин в Криму, мабуть, 10-20 могли б виступити бодай з боєм. Якщо на тебе нападають, ти повинен хоча б свою військову частину захистити.

Накази ж йшли протилежного характеру: не заважати, не чинити жодного опіру, робити все, що скажуть».

Умеров покладає відповідальність за відсутність опору на тодішнього спікера Верховної Ради, який виконував обов’язки президента, Олександра Турчинова.

«Те, що цей «кривавий пастор» лише третій день був виконувачем обов’язків президента, не знімає вини з нього.

Тим більше, на засіданні РНБО він був за те, щоб віддати наказ діяти згідно з уставом, хоча армія таких наказів не потребує», — згадує Ільмі Умеров ці події.

Ганебна зрада

Дмитро Снєгирьов називає перехід на бік ворога одним з найганебніших фактів в українській історії.

Він нагадав, що під час окупації півострова 96% співробітників СБУ в Криму виявилися не просто латентними зрадниками, а здійснили прямий перехід на бік ворога.

«Це найганебніший факт в українській історії, коли українські спецслужби захищали не свою державність, а навпаки -потурали іноземним військам та спецслужбам», — наголосив Снєгирьов.

Військовий експерт також покладає відповідальність за параліч спеціальних служб та правоохоронних органів в Криму на політичне керівництво України. Він застерігає звалювати провину на західні країни, які радили не чинити опору окупантам.

«Є Конституція України, є всі нормативні акти, якими, власне, і мало керуватися політичне керівництво. А не телефонними дзвінками наших стратегічних партнерів», — розповів він.

Підірвати установи

Ільмі Умеров вважає, що вранці 27 лютого 2014 року треба було вивести СБУ «Альфу» в Сімферополь та підірвати дві державні будівлі: Верховну Раду Криму та Кабінет міністрів.

«Я впевнений, що путін прибрав би свої брудні руки та чекав би наступного зручного випадку», — розповів він.

За словами Умерова, кримські татари завжди знали та говорили, що колись рф здійснить напад на Україну. І до цього треба бути готовим.

«Україна, як завжди, виявилася неготовою. Крим одразу здався і, як вони люблять говорити, без жодного пострілу став раптом росією», — з гіркотою сказав він.

Українські та кримськотатарські партизани

І Дмитро Снєгирьов, і Ільмі Умеров переконані, що тодішня влада України, яка не спромоглася вчинити опір російським окупантам, могла б організувати спротив за допомогою місцевого українського та кримськотатарського населення.

Зробити це можна було б, зокрема, шляхом масової роздачі вогнепальної зброї, як це відбувалося у Києві на початку повномасштабного російського вторгнення, згадує Снєгирьов.

На його думку, це б допомогло проукраїнськи налаштованому населенню самоорганізовуватися:

«Враховуючи чисельність кримськотатарського та українського населення, можна було б говорити про нормальне функціонування збройного спротиву. На жаль, цього не відбулося. Це ще один елемент зради, який свідчить, що території здають».

Якби українські військові відкрили вогонь по окупантах, це вплинуло б надалі й на появу партизанського руху, зазначив Умеров.

Обидва респонденти також дотримуються спільної думки з приводу того, що бездіяльність Києва в Криму дала стимул московській агресії на Донбасі.

«Саме бездіяльність в Криму дала можливість окупантам відчути безкарність та організувати так звану «Русскую весну» в Луганській та Донецькій області.

Якщо в Сімферополі дали б по голові, то ми б не втратили ні Луганськ, ні Донецьк», — каже Дмитро Снєгирьов.

«Не було б стільки руйнувань, стільки зруйнованих міст, а головне, втрачених життів», — каже Ільмі Умеров.