Історія Усеїна Боданінського — це історія людини, яка присвятила своє життя збереженню та популяризації культурної спадщини кримських татар.

Людини, безневинно страченої під час першої хвилі сталінських репресій, чия особистість не повністю оцінена.

Видатний кримськотатарський художник, історик, етнограф та музеєзнавець Усеїн Абдурефійович Боданінський народився 13 грудня (1 грудня за старим стилем) 1877 року в анексованому ще російською імперію Криму. Його прізвище походить від назви села Бодана, де він народився. Нині це село Перове поблизу Сімферополя.

Саме в Сімферополі майбутній митець закінчив учительську семінарію у 1895 році. А згодом здобував освіту за фахом «художник ужиткового мистецтва» в Строганівському вищому художньо-технічному училищі в москві.

Боданінський відвідував Стамбул, Париж, Мюнхен і Дрезден, а в 1912 році навіть вивчав монументальний живопис доби Відродження в Італії.

У 1917 році він очолив Бахчисарайський палац-музей (Ханський палац у Бахчисараї) і перетворив його на провідний центр культурно-просвітницької роботи в Криму. Таким чином, Боданінський став першим директором музею.

За часи його керування було організовано археологічні та етнографічні експедиції, зокрема, проводилися дослідження в таких місцях Криму як Кирк-Азізлер, Ескі-Юрт, Старий Крим та Чуфут-Кале.

Боданінський в якості художника-консультанта брав участь у створенні перших фільмів про життя кримських татар — «Алім» (1926) та «Ешиль-Ада» (1925–1927). Його робота на цій посаді була присвячена історії, археології та етнографії кримських татар. Крім того, він є автором праць з краєзнавства та охорони пам'яток.

Митець писав картини. Його пензлю належать портрети діячів кримськотатарської культури, замальовки кримськотатарського побуту та архітектури, ескізи та ілюстрації до історичних видань про Крим (зокрема, до книги «Кримські татарські дитячі пісні», пейзажі Бахчисараю та Кримських гір (один з найвідоміших — «Місячний вечір»).

Мистецькі роботи, дослідження історії Усеїна Боданінського відігравали важливу роль у збереженні кримськотатарської спадщини. Однак любов до свого народу, до його культури стали й причиною переслідування митця з боку радянської влади.

У 1934 році Боданінського звільнили з посади завідувача музею, а в серпні 1937 року заарештували. Його, як і багатьох представників кримськотатарської інтелігенції, звинуватили в «участі у контрреволюційній націоналістичній організації», що було стандартним звинуваченням в часи сталінських репресій.

Саме так радянська влада систематично знищувала національних діячів, які могли сприяти відродженню кримськотатарської культури та ідентичності. Тоді НКВС масово фабрикував справи про «шпигунство», «змови» та «антирадянську діяльність».

Після арешту Боданінського жорстоко катували, аби вибити «зізнання». Суд над ним, як і над багатьма іншими жертвами «Великого терору», був закритим і тривав недовго. Справу кримського татарина розглядала так звана «трійка» НКВС – позасудовий орган, який швидко виносив вироки без можливості захисту чи оскарження.

Саме так 17 квітня 1938 року оголосили вирок і кримськотатарському діячеві — розстріл, який був виконаний того ж дня.

Де поховане страчене тіло Усеїна Боданінського — невідомо й досі: радянська влада не повідомляла родичам жертв навіть про факт страти.

Однак талановитий кримськотатарський митець, так само, як і багато інших репресованих, був реабілітований посмертно у 1957 році, коли стало очевидно, що всі звинувачення проти нього були сфабрикованими.

Відомо, що Боданінський мав дружину та дітей. Після його арешту і страти його сім'я, ймовірно, зазнала переслідувань, як це було з родинами багатьох репресованих кримських татар.

У травні 1944 року, під час депортації кримськотатарського народу, рідні художника могли бути насильно виселені до Середньої Азії. Але, на жаль, детальних відомостей про його родину, її подальшу долю та можливих нащадків немає.

Усеїн Боданінський залишив яскравий слід в історії кримськотатарського мистецтва та культури. Його творчість і внесок у розвиток національного живопису стали важливою частиною культурної спадщини кримських татар. Ім’я талановитого митця повертається з небуття, а його роботи надихають нові покоління послідовників та дослідників.

Ця стаття/матеріал стала можливою за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини.