Михайло Михайлович Коцюбинський - визнаний клясик української літератури XIX ст., майстер психологічної прози.

Всі знають його повість "Тіні забутих предків", на сторінках якої постають сцени з побуту загадкової, містичної Гуцульщини. Хтось згадає зі шкільної програми повість "Fata Morgana" - соціяльну драму з життя селян Чернігівщини. А от про його твори з кримського циклу багато хто навіть не чув.

Наприкінці ХІХ ст. їх автору довелося працювати в Одеській філоксерній комісії, що боролася зі шкідником виноградників у Криму. Там він мав нагоду ознайомитися з побутом та культурою корінного народу Криму.

Коцюбинський був щиро захоплений місцевим колоритом; тож написав своїй дружині про Куру-Узень і довколишні селища: "Місця тут доволі цікаві, справжнє татарське царство без впливу московщини".

До речі, однією з десяти мов, які знав Коцюбинський, була кримськотатарська. На берегах Чорного моря він написав кілька оповідань на кримськотатарські теми: "В путах шайтана", "На камені", "Під мінаретами". Як народжувалися ці оповідання, сам Коцюбинський також занотував у листі дружині:

"Ходив по Алушті - по самих глухих вуличках, по дахах, заходив до школи татарської, скрізь; нанюхався всяких запахів - але задовольнив почасти свою цікавість та записав дещо до записної книжки. Конче хочеться мені написати дещо з алуштинського життя".

Михайло Михайлович уважно обстежив не лише Алушту, а й її околиці, а одну з них Кючуккой, нині відому як село Пушкіне, навіть оспівав у своїй повісті "В путах шайтана", написаній 1899 р. Там постають і розкішні південнобережні краєвиди, і побутові сцени життя кримських татар, але нерв твору - вічно актуальний антагонізм між мусульманськими традиціоналістами-консерваторами й світськими модерністами, замріяними шанувальниками старих добрих часів та діловими й практичними реалістами.

Сучасні читачі добре знають, як воно сталося й куди попрямувала історія Криму, тож можуть лише поспівчувати тим бідолахам, які відмовилися дослухатися до поради заїжджого стамбульського проповідника перебратися до володінь османського султана. Там у героїв повісті шанс пережити трагедії Криму 1920-х, 30-х та 40-х років був би значно вищим. Практичний розрахунок іноді здатен добряче підвести під монастир.

Написаний 1902 р. твір "На камені" Іван Франко назвав однією з найкоштовніших перлин української літератури. А сам автор окреслив його жанр лаконічно: акварель.

Дійсно, все починається з легкої й прозорої замальовки: південнобережне село; на хвилях погойдуються човники, вдалині синіють гори, блакить небес тоне у морській сині на обрії, а на березі неквапливо тече просте життя місцевих рибалок - кримських татар, які полюбляють проводити час у самотній кав'ярні біля узбережжя.

Далі розповідається стара, як світ, історія: дружини різника закохалася в заїжджого морячка. Згодом - викриття, гонитва та кровопролиття - сюжети, яких у літературі безліч. А у чому ж тоді коштовність цієї перлини? Є літературні твори, які народжуються натхненням переважно для живописання навколишніх красот. Здається, це один з них. Автор бо одразу чесно попередив: це акварель.

Це ще не всі твори Михайла Коцюбинського про Крим. Наприкінці ХХ ст. їх екранізував кримський татарин. Але про це поговоримо вже наступного разу.