Знову обговорюють історію, як військового не пустили до ресторану. Зараз багатьох засмучу, але ситуація значно гірша і проблема глибша.

Коли ми зробили для родин військових інформаційний буклет, покликаний допомогти в разі зникнення зв'язку із близькою людиною, то два великі поштові оператори відмовилися розмістити їх у своїх відділеннях. Їхні представники, які спілкувалися з нашими працівниками, пояснювали це тим, що наші білі буклети, на яких написано "родинам захисників", будуть відлякувати людей.

Звісно, ми знайшли вихід і поширили через місцеві адміністрації й активістів і волонтерів. А також телеканали, які не злякалися й запустили соціальну рекламу електронної версії буклета (навіть ніяково про це писати, але менше з тим).

І другий випадок у нас був, коли Міноборони підготувало інформаційну кампанію, спрямовану на відверту розмову із суспільством про страх на війні і як його долають відомі військові. У рамках кампанії були плакати (багато з вас їх бачили на рекламних носіях) і декілька відеороликів високої якості.

Так от, телеканали взяли ці ролики, а кінотеатри – далеко не всі. Дві відомі лінії кінотеатрів відмовилися з поясненням, що це відлякуватиме глядачів.

Можна із цього приводу багато осуду й обурення написати. Бо це реально болить, коли усвідомлюєш. Але це якраз гарний лакмусовий тест стану суспільства.

І тут, крім осуду, треба думати, як пояснити людям, що перемога можлива, лише коли всі об'єднаються, а не ось так: одні воюють, а інші бояться злякати клієнтів нагадуванням про війну.

Якщо ми втратимо державу, то найхитріші теж її втратять. От у чому питання.